Життя таке до біса складне. Чому все не може бути набагато простіше? Тобто.. чому не можна здихатись більшої частини своїх проблем за допомогою однієї думки? Голова і без того заповнена непотребом, на кшталт школи, довбаних предметів, дівчат (особливо дівчат!). Я хочу бути вільним від цього, робити тільки те що мені до вподоби, те до чого в мене кипить серце. Мене не можна посадити у клітку і сподіватись, що я ніколи звідти не викарабкаюсь, угамуюся, буду слухняним хлопчиком и житиму моє життя лише за порадами інших людей.
Фред Уізли проводив час у не дуже характерній для нього формі. По-перше, один. Без своєї тіні, без брата-близнюка, без Джорджа. Мабуть увечері буде дощ.
По-друге, він і сам не помічав як час від часу в нього змінювався вираз обличчя. Він посміхався (мабуть думав про дівчат), то робив таке серйозне обличчя, що якби його хто помітив – не повірив би, що це Фред. Але факт залишається фактом. Хлопець сидів біля озера, міркував над своїм життям. Все упереміш – відповідальність, сім’я, бажаний бізнес і все інше.
Саме так, не помічаючи свого виразу обличчя, Фред не помітив і власної молодшої сестри. Тому, коли її голос пролунав так близько, хлопець майже на метр підстрибнув.
-Чого сам? – здивоване питання.
Фред спочатку хотів сказати, що хотів би побути на самоті, але потім зрозумів, що присутність Джинні його навпаки, дуже тішила. Він обняв її та відповів.
-Та так…прийшов подумати. Джордж там десь розважається, мабуть клеїть наступну подружку. Не хочу заважати, бо буде гірше. Але й про тебе не скажеш, що ти оточена зараз людьми. Щось трапилось?

Мабуть це була досить дивна картина. З одного боку, Фред Уізлі, що сидить собі спокійно біля ставочка, замріяний, тихий, обіймає сестру і, що найстрашніше, мовчить! Тобто не сходить з глузду як завжди. З іншого боку, Джинні Уізлі. Не така вольова та впевнена у собі як завжди, так же тихо сидить біля свого рудого брата, вся у своїх думках. Певно, родину Уізлі хтось зачарував.
Насправді, у хлопця не було нічого страшного у житті, і прийшов він сюди не втопитися. Він думав про ОФ, про те, як би йому хотілось взяти на себе більш відповідальності, і щоб це не лякало батька та не визивало зітхань мами. Він, іноді, трохи заздрив Сіріусу Блеку… Той був у певному сенсі вільний, ризиковий. Так, його було посаджено у Грималд Плейс 12, та наказано нікуди не виходити, аби не накликати на себе біди. Але все ж…  В нього не було відповідальності, окрім Гаррі (який чомусь перетворився у повне емо!), він був анімагом, та міг перетворитися на собаку і бігти собі світ за очі. Іноді Фред більш за все бажав собі такої сили.
Він, у певному сенсі захоплювався Сіріусом. Колись, вони з Джорджем вирішили полазити у родинному дереві, та, до свого здивування, зрозуміли, що родина Блек має до них якесь, хоч і далеке, але відношення. Тобто Сіріус, як і Беллатрікс, були їм дуже-дуже далекими родичами.
А ще близнюки дуже тішились ти фактом, що після Люпіна, Поттера та Блека, вони були основними хуліганами школи. Для них це було важливіше за будь-які екзамени та значки «Староста».  Не можна сказати, що він хотів би бути самотнім – звичайно ні. Він дуже любив Джорджа, більше за всіх у родині, і це зрозуміло. Він любив і всіх братів, і сестричку, і батьків, і всіх-всіх родичів. Хлопець завжди дума, що народитись у такій великій, світлій та добрій родині краще за будь-яке золото світу. Просто іноді, всі намагалися вгамувати їх с Джорджем, казали їм, що вони все ще діти, хоча вже такі дорослі, впевнювали, що треба братися за мізки та вчитися нормально, щоб потім разом з батьком працювати у Міністерстві. Та кому це потрібно?
Фред, все ще тримаючи руку на плечі у сестри, кинув на неї оком.
Дивно як… Наче така мала, а вже 14 років. Я та пам’ятаю, що у такому віці за проблеми виникають, та чому треба піти кудись подумати. Оо…це ж Поттер зараз із Чанг щось крутить, чи мені здалося? Може сестричка тому така засмучена?
Але питати ось так, прямим текстом було дуже нетактовно, навіть для Фреда. Тому він вирішив підійти з іншого боку.
-Герміона взагалі засіла за своїми книжками, не знаю – як вона так може. Ще й Рона з Гаррі змушує. Хоча я й цього не розумію, Рона могла змусити щось робити тільки мама.
Фред приснув.
-Ти знаєш, іноді складається таке відчуття, що Рон з Герміоною найтупіші люди на світі. Всі довкола розуміють їх…хімію. А вони лише гризуться, замість того щоб нормально поспілкуватися та все прояснити. Бачиш, Рон ходить червоний, як буряк, коли тільки Герміона згадає про Крама. А як він його любив на Чемпіонаті по Квіддічу – сам готов був підлогу після нього цілувати. Це все ревнощі.
До речі, про ревнощі.
– А ти про що думаєш?
Фред посміхнувся.
-Тобі набрудніші мої думки, чи ти все ще бажаєш, щоб я залишався нормальною людиною у твоїх очах? Він легесенько штовхнув дівчину, продовжуючи її обіймати. – Я просто думаю про ОД… Немає жодних сумнівів, що ми робимо правильну річ, адже ця жаб’яча морда Амбрідж просто пихата злодійка. Мене цікавить, чи витримає це Поттер. Іноді, він просто… просто трохи перегинає палицю із роллю «всесвітнього героя»,  думає серцем, а не головою. Це може викликати певні проблеми у подальшому. Це я тобі кажу, як головний проблематор у школі. Хлопець підморгнув сестрі. – До речі, як він тобі, Поттер цей? Не ображає?

Отредактировано Fred Weasley (2011-04-13 17:25:00)

-Та ні, не ображає. Все чудово, він хороший вчитель. Я ніколи не думала, що в мене вийде патронус. Мій песик такий хороший. Та й взагалі це круто мати можливість практикуватися в магії. Та й це хороша можливість дошкуляти Амбрідж: в неї під носом пів школи робить те, проти чого міністерство категорично проти.
Фред посміхнувся. Він перестав обіймати сестру, дістав чарівну паличку і почав чарувати над водою у озері – вода підіймалась і складалась у різні фігурки. Це було наче шоу, що причаровувало постійною зміною образів та легкістю самої води.
-Амбрідж доведеться за все відповісти. Вона просто не розуміє у що встряла, коли почала забороняти все на світі. Думаю тобі дуже скоро прийдеться ділити Грифіндор тільки з Роном.
Він хитро примружив очі, наче кіт перед випадом. Насправді, вони з Джо вже давно думали про те, щоб взяти дупу у руки та втікти звідси якомога швидше. З почуття поваги до Дамблдора та Макгонагал вони хотіли залишитись до кінця року, аби як здати свої екзамени, а потім вже ніколи не повертатись. Але ж Дамблдора не було, а декан Грифіндору не могла застосувати силу проти Міністрества.
Ті гроші, що Поттер дав Фреду і Джорджу минулого року після Турніру, вони бережливо сховали у своїй кімнаті і нікому про них не казали. Мама б точно почала вимагати ці гроші, щоб повернути їх Гаррі. Близнюки були б і не проти, але бажання відкрити свій магазин так міцно засіло у їх вогненних головах, що вони таки вирішили тримати язика за зубами. Товари були готові, місце підібране, старий Волді їх не лякав так, як всіх інших – чого чекати?
Але все ж від Фреда не втекла тінь, що пробігла по обличчю молодшої сестрички.
Чи все ж таки справа у цьому очкастому фрику? Святі панталони, найшла через що перебиватись.
-Слухай, ти дуже змінилась останнім часом. Ти була зовсім не така. Сподіваюсь що це не наш з Джорджем  поганий вплив. Хоча мати людину схожу на нас у родині було б не погано.
Він подивився на Джинні, вираз обличчя якої зараз дуже нагадував їх матір.
-Що? Яж не кажу, що ти перетворилась на вередливе стерво. Просто…інша якась. Спочатку Джорджи подумав, що ти перетворюєшся на Персі, і ми дуже перелякались. Почали робити спеціальне зіллячко, аби тебе вгамувати. Але потім нам сподобалось як ти почала себе поводити. Скажи тобі правду, у Гриффіндорі багато хлопців тобою захоплюються. Нам, наприклад, подобається дивитись, як Рон шипить на будь-якого хлопця, що на тебе просто подивиться. Це наче Різдво.
Хлопець весело засміявся, і здалося, що від його сміху вода у озері пішла хвилями. Десь неподалік пролинав вибух. Фред навіть не обернувсь.
-О, здається Джордж випробував наш останній продукт. Гарний хлопчик. І тобі в не забракло трохи відірватись. Не дивитись на цю шмарклю у штанях і шрамом на лобі.
Тряяяяяяяяяяяяяясьця твоїй довбаній матері!
Хлопець зрозумів, що сказав те, чого казати не треба було. Він якось тупо реготнув.
Добре… Вона не буде мене бити, я ж Фред. Я живу тільки тим, що разом з Джо, лізу куди не треба. 
Він обернувся до сестри.
-І навіть не дивись на мене так, наче я тебе на віслюка перетворив. Я ж не такий тупий, як Рон, я все бачу. Просто зазвичай ми разом із Джорджем воліємо залишатись осторонь від сердечних проблем та шмарклів. Але якщо в тебе є цікаві плітки – негайно розповідай.
Він знову засіяв.
Мені б знати що робити з дівчатами…

Отредактировано Fred Weasley (2011-04-16 21:48:46)

Фред розумів, що сам розпочав тему, яку розпочинати зовсім не хотів. Зараз він знатиме більше за потрібне, його власна сестра розповість йому про своє кохання-зітхання і все інше. Звичайно він хотів її підтримати, але зовсім не вмів цього робити. Та й що ж робити з іміджем?
-Я не знаю як бути. Я справді хочу забути, більш того я намагаюся, але не можу. Що зі мною не так? Чому інші можуть забути, а я ні, все ж минуло дуже багато років. Я іноді навіть  звинувачую в усьому Рона, я к би не він, Гаррі не вважав би мене сестрою його найкращого друга, можливо б тоді було легше….
Хлопець посміхнувся.
-Хто тобі сказав, що всі можуть забути минуле? Яку людину не візьми – неприємні моменти з минулого гризуть кожного, особливо якщо про них постійно нагадувати. Найяскравіший приклад цьому зараз – Сама-Знаєш-Хто. Чолов’яга мав проблеми у минулому, не зміг їх вирішити чинним шляхом – ось тобі і маєш.
Мабуть жартувати про це було не дуже розумно, але хто ж в біса второпає цих темних чарівників.
-Ось, наприклад, Джордж, коли ми були на першому році, закохавсь у одну дівчину з третього курсу Равенкло по самі вуха. Таааааак, нічого так дивитись. Він завжди наївно вважав, що він гігант кохання. І зараз до речі також. Так от… Дівчисько звичайно роздало Джорджу повну адресу куди він може піти із своїм коханням. Бідненька, вона не знала на що здатен мій близнюк у відчаї. Ми дуже злісно над нею пожартували, так що… Ну, цього тобі краще не знати. Мама й досі не знає, бо відідрала би нам дупи до кісток, а в мене і так ліва сідниця менша, як ти знаєш. Суть ось у чому – це було у дитинстві і нікого вже не хвилює, але якщо зараз нагадати про це Джо (нізащо цього не роби), він посміхнеться, пожартує, але йому буде дуже неприємно.
Фред якось гірко посміхнувсь. Він згадав свою розмову із Анджеліною Джонсон.

І вона втекла вся у сльозах, та не дала Уізлі навіть маленького шансу все пояснити. Після цього між ними двома наче виросла стіна.
Як тільки він згадав про це, там, де повинно бути серце, дуже різко кольнуло, мов ножем. Хлопець автоматично доторкнувсь до грудей, навіть не помітивши цього.
-Не засмучуйсь, Джин-тонік! Ти ж вся в мене, а це значить, що перед тобою не можна встояти. Може Герміона права, і тобі потрібно просто не думати про Гаррі. Тактика-повного-ігнору. Дуже дієва, я тобі скажу. Гаррі зараз дуже важко. Я вже боюсь підходити до нього – він верещить гірше за дівчисько. Повір, я знаю. Будь собою – це завжди на краще.

Отредактировано Fred Weasley (2011-04-18 22:11:18)

Сестричка довго мовчала, і хлопець вже подумав, що все своїми балачками перегадив. Але, на його здивування, її веселий голос пролунав через декілька хвилин.
-В тебе так багато дівчат, невже немає жодної яка заполонила твоє серце? Не все ж тобі сидіти в чиїхось серцях.
Фред тупо витріщився на сестру, не одразу зрозумівши, що вона перевела розмову в інше русло. Коли ж таки розум знов відвідав його, він почав ржати у весь голос. Тим не менш, поки він реготав, сумні думки заполонили його руду черепушку.
Ну…ось як тут пояснити. І що її сказати? Знаєш, сестричко, в мене зовсім нема проблем. І з серцем у мене все в порядку. Ну тільки я не можу розібратися яка з дівчат мені більш подобається, котрій подобаюсь саме я, а не Джордж, чи, ще гірше, ми обидва… І все це з’ясовування відносин мене вже дістало.
Хлопець гірко посміхнувся. Йому все ще було боляче думати про їх з Анджеліною останню розмову. Він думав про Одет Нокс, бо ця руда бестія здавалося теж дуже не рівно дихала до Фреда Уізлі.

Лукава посмішка, змах гарним рудим волоссям і зваблива хода.
Інша історія – Бонні Петерсон. Зовсім незрозуміла дівчина. Фред бачив, як вона часто на нього дивилася, як червоніла, коли він її помічав, та втекла із нереальною швидкістю, коли він вирішив просто підійти та сказати «Привіт».
І, нарешті, Розмарі. Ця не давала йому пройти ніде. Поводилась так, наче він був її власністю. Та ще й здавалося, що вона не могла зрозуміти де Фред, а де Джордж. Вона дратувала його, як ніхто інший. Він ніколи нікому, окрім Джорджа, цього не показував, але інколи був близький до того, щоб зіграти з нею якийсь дуже злісний жарт.

Так проходило багато їх зустрічей, і Фред навіть не зчувся, як був по вуха закоханий у це саме «нахабне стерво». Вона була дуже відкрита, розумна, мала почуття гумору, та і зовнішність була ще й яка. Уізлі намагався переконати себе, що просто звик до цієї гриффіндорки, але ні себе, ні тим паче Джорджа, він обманути не зміг.
«Назви хоч як троянду, не зміниться в ній аромат солодкий!» Саме так ця троянда, Розмарі, полонила його непохитне серце.
Уізлі зрозумів, що його мовчання було надто довгим.
- Хто у мене в серці? Нікого… Так, у мене нікого не має. Я вільний як птах. Та хіба ти можеш мене уявити у романтичних коханнях-зітханнях з кимось?
Він намагався посміхнутись, якомога правдоподібно.

Отредактировано Fred Weasley (2011-04-20 19:42:36)

Здавалося останні слова Фреда не дійшли до його молодшої сестри. Вона почала посміхатися, наче Чеширський кіт, повернулася до брата і сипала питаннями без зупину.
-О ,Мерлін! Не може бути. Ти закохався. Точно. Цей тон, ти замислився й невпевнено все заперечував. Я її хоча б знаю?
Хлопець подививсь на Джинні. Над озером почав дмухати вітер, і її руде волосся тепер розносило у всі сторони, закриваючи її обличчя. Фред, хвала Мерліну, відмовився від довгого волосся, тому його голові нічого не загрожувало.
- Навряд ти можеш її знати… бо ніякої «її» не існує!
Фред дістав з карману коробку бобів «Берті Боттс», розгорнув та взяв одну цукерку. На його здивування йому пощастило – смак сирного пирогу, точнісінько як мама робить. Звичайно він запропонував сестрі пригоститись, але вона вперто ігнорувала його спроби відійти від теми.
-Розкажи мені!
Хлопець сплюнув і театрально покачав головою. Він зовсім не хотів ділитися такими речами, тим більш з кимось із родини, тим більш з Джинні. Але він бачив як вона дивиться, і знав цей погляд краще за все – вона буде його довбати поки він не розкаже.
-Слухай, Джи, чого ти причепилася? Нема нікого, нікого не кохаю, шмарклі в мене не висять з носу, очі не заплакані, я не б’юся в істериці та не підкладаю нікому любовне зілля, яке ми разом із Джо недавно зробили, у їжу.
Він весело посміхнувся, відірвав травинку та запхнув сестрі у волосся.
- Та й згадай, як Рон реагує на те, з ким ти зустрічаєшся. Він готов вбити того хто цілує його сестру, а уяви що з нам буде, якщо якесь дівчисько почне висіти на комусь з близнюків. Ні, це Рона точно доканає.
Насправді, ані Фред, ані Джордж ніколи не розуміли, чого Рона так бісять походеньки Джинні. Звичайно вона була доросла, хлопці приділяли їй увагу, і Фред навіть думати не хотів про те, що вони там можуть виробляти. Головне щоб була щаслива, все інше його ніколи не цікавило. Але дивитись, як Рон, з піною у рота шипить на хлопців Джинні, було більш ніж смішно. Ще й Герміона сказала, що він так реагує через те, що в самого ніколи не було стосунків. Краще б вона цього не робила. Близнюки почали знущатися над Роном кожної вільної хвилини. Це було жорстоко, але на те й вони старші брати.
-Та навіть якби в мене була дівчина і ти її знала, то що? Щоб ти робила? Розпатякала б усім?
Він посміхнувсь і кинув бобом у сестру.

Отредактировано Fred Weasley (2011-04-21 19:15:34)

Мабуть у нього не було іншого виходу. Якщо Джинні в нього так вчепилася, значить все одно, рано чи пізно, прийдеться все розповісти.
А може це було не так й погано? Може хоч раз у житті йому треба було вислухати жіночу думку? Все своє життя Фред звик поділяти разом з Джорджем – вони все робили разом, про все, що завгодно розмовляли, мозок/думки/почуття в них були одні на двох. І серце теж. Їм подобались одні й тіж дівчата, але вони завжди знаходили засіб, щоб вийти з неприємної ситуації, і не образити один одного. Хоча у Фреда завжди буле таке відчуття, що він готовий віддати братові будь-яку дівчину, аби тільки не посваритись з ним. Дивно, і якось це було по дурному.
А ось із Розмарі все було не так. Спочатку, звичайно, вона не сподобалась їм обом. Крутила задом перед ними обома, та відпускала жарти їх бік, аби привернути увагу. І Фред, і Джордж були впевнені, що одного чарівного дня прив’яжуть її до кентавра, або замурують у одному із завалених переходів до Зонко. Вдвох. Повинні були вдвох.
Часом Фред думав, чи він був такий слабкий, чи тупіший за Джорджа, чи на нього хтось наслав прокляття? Чому саме йому, а не його близнюку сподобалась ця білявка? Він намагався ігнорувати її, не звертав увагу, проходив мимо неї, наче вона була стіною, або перешкодою на його шляху. Він не сміявся з її жартів, та намагався не дивитись й її бік. А потім помітив, що увесь час шукав її поглядом, коли заходив у гостину Грифіндору, не міг посміхатись, якщо довго її не бачив, не міг ні про що думати, окрім нахабної білявки. Уізлі нічого не казав своєму близнюку, але Джордж і так все зрозумів, без жодних слів.

Але бити Джорджа йому не довелося. В нього був такий погляд, який пояснював все краще за мову. Погляд, який зараз був у Джинні. Хлопець вже не раз помічав, як іноді обличчя Джинні було схоже на їх з Джорджем – так, наче вона була їх трійняшкою.
Тепер вона сиділа і чекала відповіді.
-Я так і знала! Ти закохався! - Не бійся. Я нікому не розкажу, навіть цій незнайомці, Джорджу, а про інших членів родини не може бути й мови. Обіцяю не сміятися та не підморгувати коли бачу її. Просто я хочу знати, мені цікаво. Ти ж мій братик.
Фред весело подививсь на сестру.
-Невже? Я й не знав, дякую що повідомила. І не підлещуйся, я сам до кого хочеш можу у душу залізти.
Але відповідь вже була готова зірватись в нього з язика. Він спокійно дивився на воду у озері, але усередині ненавидів – Роз, за те що вона вірвалася у його життя; себе, за те що не зміг встояти. Він відкинувсь на спину та закинув руки за голову, відчуваючи м’яку, ще зелену траву під собою.
-Не переймайся, мала. Джордж і так у курсі справи, нічого дивного. Я не закохався. Я бовдур, що застряг у багні по саму шию. Якщо ти хочеш знати ім’я, будь ласка – Розмарі Бауер. Так, не випучуй свої очі, вони мені сонце закрили. Я знаю, що ти її знаєш. Але якщо ти таки почнеш підморгувати, я нашлю на тебе закляття – будеш моргати до кінця своїх днів.
Він посміхнувся, та примружив очі. Наче майже нічого не сказав, але від того, що Джинні знала, було якось легше. І Фредові було зовсім не соромно. Взагалі-то, йому ніколи не було соромно. Він лежав, насолоджуючись сонцем та вітром.

Фред чекав реакції Джинні. Що вона зараз скаже? Як відреагує? Подумає, що це ще один жарт, чи повірить йому? Вирішить, що він знущається, чи прийме той факт, що у близнюків, у даному випадку Фреда, теж можуть бути якісь почуття.
Він лежав, примруживши очі, закинув обидві руки за голову та тасуючи травинку у зубах. З одного боку, йому було все одно, що думають інші з приводу його «захоплення» - він настільки звик до критики, що його важко було здивувати. З іншого боку, він все ж хотів почути хоч щось від сестри. І почув на свою голову.
Як завжди, Джинні почала з погроз.
- Досить мені погрожувати, я теж багато чого умію. Буду моргати до кінця своїх днів, то ти не ніколи не сядеш  - це я тобі гарантую.
Уізлі це так розсмішило, що він трохи не вдавився травинкою. Відкашлявшись, він вкотре за сьогодні посміхнувсь та відповів.
- Це все звичайно дуже переконливо та лячно, і я вже у штани наклав від страху, але боюсь у тебе нічого не вийде.
- Розмарі? Ти ж її ненавидиш більше ніж будь-яку дівчину на нашому факультеті. Вона ж дратує тебе навіть якщо просто сидить і читає книжку, а коли Роуз заговорить до тебе, то ти наче на  пательні підстрибуєш. Не можу у це повірити… Але вона гарненька…
Фред відкрив очі та піднявся на ліктях. Він повернув голову до сестри, та подививсь на неї із таким виразом обличчя, яке наче казало «ну і що з того?».
- Ооой.. А ти хіба не знаєш як це буває? – Він повернувся до озера і зітхнув. – Ну так, вона мене дратувала. Колись. Давно. Можливо. Але яке це має значення? Тепер вона так засіла у мене в голові, що її жоден бладжер не викине.
Сказавши це, він подумав, що можна було б попросити Джорджа кинути йому у голову бладжер пару разів. Може й допомогло б, хто знає?
- Чим вона тебе зачепила? Не зрозумій мене не правильно, але якщо вона тобі подобається, чому ти її відштовхуєш? Важливих людей потрібно тримати поряд…
Хлопець знов повність сів. Він не знав відповіді на ці питання, на жодне з них.
- Звідки мені знати чим вона мене зачепила? Може тим, що проходу не давала, може тим що скалила свої зуби увесь час, як я у кімнату заходив, може тим…хай йому грець, не знаю чим. Та мені якось до вітру задом чим це вона мене зачепила…
Якби він знав як її здихатись, давно все це б зробив. А потім до нього дійшла відповідь на останнє питання Джинні. На що було заводити дівчину, якщо скоро у Хогвартсі його й духу не буде? Так, він поговорить з нею, прояснить всі стосунки, шмарклі, обійми, поцілунки, обіцянки – а що потім? А потім, десь за два тижні, він втече. Нічого їй не скаже, бо це тільки їх з братом справа, і не візьме із собою, бо не йому вирішувати як Роз жити і він не може все перекакати своїми витівками. Набагато легше було просто мовчати, бо скоро він її не бачитиме, дуже скоро в нього буде інше багно у голові. Так він все Джин і пояснить.
- Відштовхую, тому що мені вже не до неї. У цих стосунках не буде жодного сенсу, ти сама скоро все зрозумієш. Може важливих людей треба тримати поряд, і я справді думав прив’язати її до стовпа, але Джордж сказав, що я не можу сказати їй, що вона мені подобається, а потім прив’язувати – це занадто для першого побачення. 
Але він прекрасно знав, що у останню фразу Джинні вкладала інший смисл. І, звичайно, знав про кого вона у той момент думала. Але він не хотів до цього повертатися. Раптом він збагнув, що і він, і його сестра були закохані, але шансів на нормальні стосунки в них було ж стільки, скільки у професора Флітвіка стати два метри зростом.
- Може це сімейне? – прошепотів він, задумливо дивлячись на озеро.

Йому набридло та стало сумно. Він більше не хотів йти по цій темі ще раз. Дуже рідко у своєму житті Фреду доводилось злитися, але зараз його просто виводила з себе вся ця бесіда. Навіщо вони взагалі почали цю розмову? До чого були всі ці слова про почуття? Кому, трясця, потрібні були всі ці пусті балачки.
Я не люблю гаяти часу. Я ненавиджу поради. Мені набридло слухати хто, що думає. Це моє життя, чому всі у нього лізуть? Замовкніть та відчепіться із своїми дурнуватими пропозиціями!
Він сидів спокійно, все ще дивлячись на озеро. Думки, що крутились у нього у голові були не такі вже незвичайні для нього. Його дуже дратувало втручання у його особисте життя. Він знав, що Джинні піклується про нього, і розумів, що вона просто хотіла допомогти. Але вона не розуміла… Просто вона не розуміла, що зараз йому ці стосунки просто не потрібні. З них нічого не вийде, вони призведуть до повного розпаду. Коли в них нічого не вийде, Роуз буде тільки гірше. Тай, щиро кажучи, самому Фредові теж весело не буде.
Слова Джинні пролунали десь поряд і він ледь почув їх.
-Ти завжди ось так жартуєш, але ж я знаю як це. І Роуз тебе кохає, або хоча б симпатизує. Це не те що в мене, ти повинен зробити бодай щось заради свого почуття. Те що на твою думку добре для неї – ще не означає що так воно і є. Спробуй їй усе пояснити, спробуй зробити своє майбутнє - щасливим. Не стій на місці, не шукай причини зробити крок назад.
Фред піднявся та потягнувсь, повернувшись спиною до сестри.
-Джин…дякую за пораду, але ж я вже тобі сказав. Нічого не вийде. До того ж, я зовсім не вмію робити кроків назад. Якщо щось не було зроблено вчасно, немає сенсу це виправляти.
Він трохи відійшов, ближче до озера. Уізлі думав, що не треба було починати все це взагалі. Коли це брат поділяв свої почуття з сестрою. Для братів є брати, для сестер – сестри, або подруги, якщо сестер нема. І так і повинно бути.
Раптом, йому стало дуже сумно. Все попереднє полегшення від розмови змінилось на смуток. Йому дуже хотілось, щоб зараз, у цю мить тут був Джордж. Щоб вони вдвох пожартували, щоб він дав пораду, бо тільки він, його близнюк насправді розумів , що було у голові у Фреда. Він би точно підібрав правильні слова.
На нього напало дике бажання піти у замок, знайти Джорджа та разом із ним зробити якусь дурницю, що допоможе забути про всі ці безглузді розмови.
-Зізнайся у всьому Роуз. Не тікай та будь щасливим.
Хлопець знов пішов у напрямку сестри.
- Я більше не хочу до цього повертатись. Цього не буде, і нічого про це говорити. Я думаю, що у тебе із Поттером є шанс, бо судячи з того, що я чув, всі його стосунки із Чжоу складаються з її ридання. Ти у цьому сенсі набагато краща.
Мабуть він був дуже різкий, і перебільшив у відповіді своїй сестрі.
- Вибач. Просто я вже прийняв рішення, іншого не буде. Я повертаюся до замку, бо в мене вже дупа затекла сидіти та й починає холодати. Ходім, приєднаємося до грифіндорців.
Може він просто тікав від розмови з Джинні, але подальші поради та душевні розмови знищили б їх дружні стосунки. Він допоміг сестрі піднятись та пішов до замку. Мабуть ще ніколи він не почував себе таким стомленим.

КІНЕЦЬ

Отредактировано Fred Weasley (2011-05-09 15:56:14)